Микола Вінграновський

 ГРІМ  

 Була гроза, і грім гримів,  

 Він так любив гриміти,  

 Що аж тремтів, що аж горів  

 На трави і на квіти.  

 Грім жив у хмарі, і з гори  

 Він бачив, хто що хоче:  

 Налив грозою грім яри,  

 Умив озерам очі.  

 А потім хмару опустив  

 На сад наш на щасливий  

 І натрусив зі сливи слив,  

 Щоб легше було сливі.  

 Та тут до грому навздогін  

 Заговорила груша:  

 “Трусніть і грушку, дядька грім,  

 Бо важко мені дуже…”  

 І дядько грім сказав собі:  

 “Потрушу я грушу,  

 Бо небеса вже голубі  

 Я    покидати мушу”.