Нумо гратися в мак! А це така гра, що й наспіваєшся, і в танку находишся, і наговоришся, ще й мак навчишся вирощувати. Бо так до ладу все розкаже бравий козачок про той мак, що всяк усе враз запам'ятає.

Козачок — це той, кого вибрали в коло, і він усе, що коло маку роблять, рухами показує. Взявшись за руки, всі ходять круг нього, співаючи:

Ой на горі мак,

Під горою так,

Мак, маки, маківочки,

Золотії голівочки,

Станьте ви так, як зелений мак.

А коли проспівали, спиняються й кажуть: «Козачок, чи виорав на мачок?» Козачок, звичайно, вже це зробив і показати, як це роблять, устиг, бо зразу ж весело озивається: «Виорав!»

Тоді знов ходять кружка й співають ту саму пісеньку. Проспівавши, спинятися й питають: «Козачок, чи посіяв мачок?» І бравий козачок одказує: «Посіяв!» Почувши це, коло знову співає, ходячи. Бо й як же не співати, не тішитися, маючи такого меткого козачка! Спитали його далі, чи посходив мачок, а потому — чи пора його полоти, а далі, чи цвіте, чи поспів. І щоразу так їмо співали з радощів, бо жвавий козачок усього доглянув, усе знав і все встигав поробити коло мачку. Та ще й показував, як усе те робиться.

Нарешті спитали: «Козачок, чи пора брати мачок?» — «Пора!» — озвався він.

Тоді всі підбігли до нього і зачали жартома турчати у вуха, всяк собі: «Славний козачок! Бравий козачок! Жвавий козачок!»

З тієї похвали козачок геть засоромився, прохопився попід руками і втік!

Довелося другого на його місце вибирати.