ДІЯЧІ
А н т є й — співець.
Герміона — мати його.
Евфрозіна — сестра його.
Н є р і с а — жінка його.
X і л о н — ученик його.
Ф є д о н — скульптор.
Меценат — багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената 1.
Префект 2.
Прокуратор3.
Гості на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.
Діється в Корінфі під римським пануванням.
І
Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами, з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима.
Федон.
Ми з Меценатом надійшли на теє,
я розказав йому, хто автор співу,
і зараз же він доручив мені
тебе просить на оргію до нього,
а се не мало значить, любий друже.
А н т є й.
(стримуючи досаду, викликану остатніми словами Федона).
Яку ти міг до нього мати справу?
Федон.
Він статую купив недавно в мене,
то я її до нього відпровадив,
щоб не ушкодили раби, несучи.
А н т є й.
Яку ж ти статую йому продав?
Федон.
Пробач... я, власне, мусив би спитати
твоєї згоди... та пани вельможні
не люблять ждати...
Антей.
Ти продав Нерісу?!
Ф є д о н.
Ні, статую богині Терпсіхори4 .
Антей.
Ти б і саму богиню запродав,
якби лиш міг, у римський дім розпусти!
Федон (встає ображений).
Такого ти не смієш говорити!
Антей.
Тобі не до лиця така вражливість,
бо ти ж продав туди свій твір найкращий,
де зневажають все, що нам святе.
Федон (впадаючи в річ).
Нічого там ніхто не зневажає!
Там цінять геній, там дарують славу,
не тільки гроші. Я не запродав
своєї Терпсіхори. Я поставив
її на подив людський, мов у храмі.
Чи вже вона й для храму засвята,
по-твоєму?
А н т є й.
По-моєму, блюзнірство —
Рівняти дім римлянина до храму!
За гроші чи за славу — ти продався
укупі з твором рук твоїх.
Ф є д о н
Антею!
Ти хочеш довести мене до того,
щоб я пішов і викупив назад
ту статую. За гроші неможливо,
щоб Меценат раз куплене продав,
та, може ж, се ще не остатня іскра
мого натхнення, може, я здолаю
щось кращого створити — їй на викуп.
А н т є й.
Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий
Федон.
Не розумію, що ти з мене хочеш!
Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти
без хліба і без слави?
А н т є й.
Се повинен
терпіти еллін, коли хліб і славу
здобути може тільки з римських рук.
Федон.
Хто слави не бажає, той не еллін,—
жадобу сю батьки нам заповіли,
діставши від дідів.
А н т є й.
Діди приймали
вінці свої з рук матері Еллади,
батьки дозволили зв'язать їй руки
і тим синів позбавили вінців.
Авжеж, Федоне, відколи безславна
сама Еллада — елліни повинні
жадобу слави в серці заглушити.
Федон.
І збільшити безслав'я свого краю?
Та чим же вславиться сама Еллада,
коли їй діти лаврів не здобудуть?
А н т є й.
Уже ж не з рук ворожих їх приймати!
Федон.
Чому ж би ні? Гомер казав: «Солодка
хвала від ворога».
А н т є й.
На полі бою,
та не в полоні!
Федон.
Слава і в полоні
все буде славою.
А н т є й.
Не сподівайся!
Неславу дозволяють нам носити,
а славу Рим бере, немов податок.
І тая Терпсіхора, що продав ти,
прославить не Елладу й не тебе,
а той багатий Рим, що стяг всі скарби
з усіх країв руками Меценатів.
Його колекцію твій твір прославить,
а не тебе, ти тільки раб отой,
що хистом оргію панам скрашає,
та оргія все ж панська зостається,
хоч рабські руки вряджують її.
Федон.