І все-таки до тебе думка лине,

   Мій занапащений, нещасний краю,

   Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

 

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

   А тяжчого від твого не видали,

   Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

 

О, сліз таких вже вилито чимало, -

   Країна ціла може в них втопитись;

   Доволі вже їм литись, - 

Що сльози там, де навіть крові мало!

 

1895