КОНВАЛІЯ  

 Росла в гаю конвалія   

                     Під дубом високим,  

 Захищалась від негоди   

                     Під віттям широким.   

 Та недовго навтішалась   

                     Конвалія біла, —  

 І їй рука чоловіча   

                     Віку вкоротила.   

 Ой понесли конвалію   

                     У високу залу,  

 Понесла її з собою   

                     Панночка до балу.   

 Ой на балі веселая   

                     Музиченька грає,  

 Конвалії та музика   

                     Бідне серце крав.   

 То ж панночка в веселому   

                     Вальсі закрутилась,  

 А в конвалії головка   

                     Пов'яла, схилилась.   

 Промовила конвалія:   

                     «Прощай, гаю милий!  

 І ти, дубе мій високий,   

                     Друже мій єдиний!»   

 Та й замовкла. Байдужою   

                     Панночка рукою  

 Тую квіточку зів'ялу   

                     Кинула додолу.   

 Може, й тобі, моя паяно.   

                     Колись доведеться  

 Згадать тую конвалію,   

                     Як щастя минеться.   

 Недовго й ти, моя панно,   

                     Будеш утішатись  

 Та по балах у веселих   

                     Таночках звиватись.   

 Може, колись оцей милий,   

                     Що так любить дуже,  

 Тебе, квіточку зів'ялу,   

                     Залишить байдуже!..   

 [Волинь, 30/Х 1884]