СПІВЕЦЬ  

 Пишно займались багрянії зорі   

                     Колись навесні,  

 Любо лилися в пташиному хорі   

                     Лісні голосні;   

 Грала промінням, ясним самоцвітом   

                     Порання роса,  

 І усміхалась весняним привітом   

                     Натури краса.   

 Гордо палала троянда розкішна,   

                     Найкраща з квіток,—  

 Барвою й пахом вродливиця пишна   

                     Красила садок.   

 А соловейко троянді вродливій   

                     Так любо співав,  

 Голосом дивним співець чарівливий   

                     Садки розвивав;   

 Слав до вечірньої зорі прощання,   

                     Що гасла вгорі,  

 Ще ж голосніше співав на вітання   

                     Поранній зорі...   

 Вже пролетів, немов пташка зальотна,   

                     Весняний той час, —  

 Осінь холодная, осінь вільготна   

                     Панує у нас.   

 Тихо спускається нічка осіння, —   

                     Година сумна;   

 Місяць холоднеє кида проміння;   

                     Здалека луна   

 Пугача віщого крик — гук єдиний;   

                     Діброва німа.  

 Де ж соловейко? де ж спів солов'їний?   

                     Ох, де ж він? Нема!   

 В вирій полинув, де вічная весна,   

                     Натхненний співець.  

 Вічно красув там рожа чудесна,   

                     Там теплий вітрець;   

 Глухо і смутно кругом на просторі.   

                     Мій гаю сумний!  

 Кинув співець тебе в тузі та в горі,   

                     Тебе й край рідний.   

 Тиша така тепер всюди панує.   

                     Лиш в листі сухім  

 Вітер зітха, мов дріада сумує,   

                     Із жалем глухим.   

 Чом я не маю огнистого слова,   

                     Палкого, чому?  

 Може б, та щира, гарячая мова   

                     Зломила зиму!   

 І розлягалась би завжди по гаю   

                     Ясна-голосна  

 Пісня, й розквітла б у рідному краю   

                     Новая весна.   

 Та хоч би й крила мені солов'їні,   

                     І воля своя, —  

 Я б не лишила тебе в самотині,   

                     Країно моя!   

    (1889)