***

 

Сто років як сконала Січ.

Сибір. І соловецькі келії.

І глупа облягає ніч

пекельний край і крик пекельний.

 

Сто років мучених надій,

і сподівань, і вір, і крові

синів, що за любов тавровані,

сто серць, як сто палахкотінь.

 

Та виростають з личаків,

із шаровар, з курної хати

раби зростають до синів

своєї України-матері.

 

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

земля, рабована віками,

і не скарать тебе душителям

сибірами і соловками.

 

Ти ще виболюєшся болем,

ти ще роздерта на шматки,

та вже, крута і непокірна,

ти випросталася для волі,

 

ти гнівом виросла. Тепер

не матимеш од нього спокою,

йому ж рости і рости, допоки

не упадуть тюремні двері.

 

І радісним буремним громом

спадають з неба блискавиці,

Тарасові провісні птиці —

слова шугають над Дніпром.

 

VI.1963