* * *  

 Я пам'ятаю: у забої  

 рубали вугіль шахтарі,  

 де каганець боровся з тьмою,  

 як промінь ранньої зорі.  

 Там, над землею, неба шати,  

 весняних сповнені окрас.  

 Як важко лежачи рубати  

 блискучий вугіль раз у раз!  

 Але повіяв на дороги  

 свободи вітер весняний,  

 і шахтарям на допомогу  

 прийшли машини у забій.  

 Вони помножили нам сили  

 за щастя в трудовій борні,  

 і кайла крицю замінили  

 комбайна мускули стальні.  

 Як сон далекий, рабства роки...  

 Погаснув каганець блідий,  

 і сяйва денного потоки  

 прийшли з машинами в забій.  

 Немов пройшли весняні грози  

 у штреках, темних і глухих...  

 Гуркочуть там електровози,  

 де коногона свист затих.  

 Іде шахтар. У нього сяб  

 маленьке сонце на чолі.  

 І серце піснею вітає  

 Атланта рідної землі.  

 За день у ночі горобині  

 він бився з тьмою недарма.  

 Це він, на радість Батьківщині,  

 всю землю на плечах трима.  

 1956