ГАННА ЙВАНІВНА  

 Я пам'ятаю вчительку мою,  

 просту, і скромну, і завжди спокійну.  

 Вона любила школярів сім'ю,  

 Як ми її, задуману і мрійну.  

 Як мати, Ганна Иванівна була,  

 вона із нас не лаяла нікого.  

 Завжди усмішка лагідна цвіла  

 їй на вустах. Турботи і тривоги  

 вона сприймала в спокої своїм  

 так мужньо й твердо. Наче рідний дім,  

 для нас була сільська далека школа.  

 Я не забуду вчительку ніколи,  

 яку любив всім серденьком малим.  

 Завжди привітна, тиха й ясночола,  

 вона нічим не силувала нас,  

 але при ній такий був тихий клас,  

 як сад без вітру. З нами часто в поле  

 вона ходила й вчила нас любить  

 свій рідний край, як сонце, як блакить,  

 як всю природу: знать, як звуться квіти,  

 не драть гніздечок і не мучить птиць.  

 Цвіли далекі спалахи зірниць,  

 і перла рос на скошенеє жито  

 вже сіяв вечір... Вчителько моя,  

 хіба забуть тебе в ці дні я можу!  

 В душі моїй твій тихий зір сія  

 привітом дальнім. В серці, наче рожу,  

 про тебе пам'ять пісня зберегла.  

 Для мене матір'ю ти другою була.  

 1949