Наталка СНЯДАНКО

Чекання зими в цегляному Едемі

(З циклу)

 * * *

 Не бажав би синіх образів на стінах і піддячого голосу а просто зими

 обминає стежку сьомий вершник вперше побачить церкву і не зупиниться

 достояли збоку довгі коні року і знайшли собі сіно в дворі

 а до стіни як до осені довго і стіна як повітря сліпа і розгублені вишні наповнять решето від стовпа до стовпа

 і трава затулить борошняну кулю як від вершника церква у ранок ховалася

 і тільки до осені від стіни як до моря і тільки пожежа як повітря німа

 два старих образи витягують з комори побажайте довгого собі як зима

 * * *

 про озеро зелене

 червоний голуб нахвалявся про озеро червоне зелений голуб

 плакав

 побачила їх зозуля і тричі по три подумала а коли лісом назад поверталася про озеро зелене

 зелений голуб

 нахвалявся про озеро червоне

 червоний голуб

 плакав

 * * *

 наш перелесник знову стане жовтим як довга тінь впаде на чорний глід ми просто слід залишили у скринях щоб після літа дозбирати лід

 наш королевич піде в іншу пасіку де у дверей знайшлися дві бджоли і трохи сонця завжди з вітром свариться і череп'яні для гостей столи

 а ми позичили у жовтого каблучку І кошик меду просто на кутю І трьох музик до двору і навесну і два кресала на старий тютюн

 * * *

 бо не бачити снів — то ніколи не йти по вінцях де стоять вітряки з нечестивими сулкамн доль і знаходять когось на віконному склі вертепів і шукають когось між анфасів сліпих парасоль як тютюн в рукави — обсипатися дахом до сонця витинати з трави силуети розтріпаних трав обминаючи міст забрести у стару оазу де цвіркун по долонях цілющу росу збирав

 * * *

 до зимового моря так просто іти до зимового моря так просто вертатись залишати сліди і каретні хвости залишати не там де самим залишатись

 щоб принести в альтанки акулам хребти і уламками льоду не вибрати літа до зимового моря не ходять коти до альтанки акулами сиплеться вітер

 * * *

 і на полюсі як на полі дві гітари стерню розбили коридорами до квасолі ми так довго когось любили

 навіть якось забули літо у селі на порепаній призьбі ми і звідси ще далі підем наші вишні занадто пізні

 на цегляних катренах раю де зозуля ще зронить піст дві хлібини на всіх розкраяв наймолодший між нас флейтист

 * * *

 вже затісно вершникам і довкола стежки сірі церкви — вежами сьомий вершник — перший затісними сходами до старого літа дві стерні виходили дві стерні розбиті до дверей одвірками притуляли весни ручаями згірклими літній лід розкреснув до зими покутою до зими ще трохи мед з намистом плутали зачиняли в льоху-He у скринях лічених не довкола ставу бо так скоро січень вже бо сліди розтануть і на диво печене королевич прийде подивитись ввечері але тільки зливу позбирає в кошики по слідах осінніх там де наші прожилки дочекались зиму