Коли в очниці бурих черепів
Загляне вічність, ідучи в безмежність,
Який почати похоронний спів
Отим, хто впав за горду Незалежність?
Такий терпкий навколо супокій!
Лише верхами лементують сосни.
По стовбурах, у повняві тяжкій,
Тече скорботи смолозбір незносний.
Послухаймо! Із бору в Биківні
Лунає спалах куль і брязкіт криці...
Гучать, як присуд, помстою в мені,
Непогамовні черепів очниці.
Биківня, 1992