Поема повернення на Землю

Тихо пливуть хмаринки,

 тихо струмиться час.

 В небі нічному зірки

 сяють в останній раз.

Світ величезний і сонячний,

 Світе далеких доріг,

 Час мені стати променем

 в травах і росах твоїх.

В небі займусь я веселкою

 після дощів грозових,

 стану калюжою теплою

 для пробігаючих ніг.

Що обійнять не судилося,

 стане навічно моїм,

 зоряним світлом розкриється

 вічний і ніжний мотив.

Зорями, травами й веснами

 сяюча мить спалахне,

 яблунь квітками чудесними

 для неземного мене.

Ягоди вишні й смородини,

 чудо-дарунок Землі,

 ягоди спілі, міжзоряні,

 будуть всміхатись мені.

Буде всміхатися зорями

 вишеньки трепетний цвіт,

 розпромениться просторами

 вишнево-сонячний світ.

Стануть розкритими простори,

 стануть прозорі світи.

 Ягоди з стежками босими,

 як мені вас віднайти?

Ще раз пробігтися лісом

 днем, що просяє й мине,

 шелестом вітру і листя

 кличуть доріжки мене.

Плетиво стежок кружляє

 в росах, туманах, снігах,

 пам'ять пливе й оживає

 світом чудесним у снах.

Світ неповторний, чудесний,

 Сонця, Землі і води.

 Осені, зими і весни,

 проліски, стежки, сліди.

Щем горизонтів непройдених,

 ластівки вільний політ,

 виринуть з безвісті чорної

 пам'яттю сонячних літ.

Світ спалахне і відтвориться

 покликом давніх доріг,

 займуться променем Сонця

 мрії, забуті навік.

Мрії прекрасні, нездійснені,

 жертви жорстоких віків,

 раптом розквітнуть і визріють

 золотом зерен і слів.

Вічна, прадавня і щира

 пам'ять Землі глибини

 в долю, дорогу і мрію

 ввійде диханням весни.

Тихо пливуть хмаринки,

 тихо струмиться час,

 в вічному небі зірки

 сяють-цвітуть для нас.

Вічність, що цвітом розкрилася,

 чудо квітуча Земля,

 ми упізнали й зустрілися,

 доля-дорога моя.

Сонячним цвітом горить горизонт.

 Вабить доріжка у вільний польот.

Вічні, чудесні і урочисті

 ваблять-танцюють Сонячні іскри,

 іскри барвисті далекого світу,

 зоряні очі, росами вмиті.

У блакиті небес розцвітає Земля.

 Горизонти горять, і спалахую я.