Чумацький шлях

Шляхом Чумацьким, у зорянім колі,

 в бездні віків і у вічнім вогні

 Род із Перуном загублену долю

 возять у скрині, забуті й сумні.

Марно гримить і веселкою манить

 Рода нащадків славетний Перун,

 п'яним туманом отруєна пам'ять

 спить непробудно і знає лиш глум.

Курять, горланять і п'ють самогонку

 Рода нащадки, сільськії дядьки.

 Вічність зплітається з димом махорки,

 в безвість чвалають пропиті віки.

Тліє у безвісті пам'ять народу,

 з зірки в калюжу нечутно біжить.

 Рода дарунок, співуча свобода,

 в п'яній ганьбі, одурманена, спить.

Сумно блукають язичницькі боги,

 волю і долю тяжкую несуть.

 Вже не вернуть їм до рідних порогів,

 лиш бур'яни та хрести там ростуть.

Волі і долі нікому не треба,

 струхли і впали до слави мости,

 пнуться нахально у ріднеє небо

 символи рабства і смерті – хрести.

Курить і п'є одурманене стадо,

 волю і долю щоб швидше забуть,

 з рабської віри черпає розраду,

 скотомогильник – їх доля і путь.

П'ють, і ворують, і моляться богу,

 пишуть історію від козаків,

 в царствіє скотне веде їх дорога,

 зникне їх слід у безодні віків.

Шляхом Чумацьким, у сяйво й негоду,

 в бездні віків, серед темних примар,

 Род із Перуном чекають народу,

 славу і долю прийняв щоб у дар.