ГОГОЛЮ  

 За думою дума роєм вилітає;    

 Одна давить серце, друга роздирає,    

 А третяя тихо, тихесенько плаче    

 У самому серці — може й бог не бачить.    

 Кому ж її покажу я,    

 І хто тую мову    

 Привітає, угадає    

 Великеє слово?    

 Всі оглухли, похилились    

 В кайданах... Байдуже...    

 Ти смієшся, а я плачу,    

 Великий мій друже.    

 А що вродить з того плачу?    

 Богилова, брате...    

 Не заревуть в Україні    

 Вольнії гармати.    

 Не заріже батько сина,    

 Своєї дитини,    

 За честь, славу, за братерство,    

 За волю Вкраїни.    

 Не заріже: викохає,    

 Та й продасть в різницю    

 Москалеві. Це б то, бачиш,    

 Лепта удовиці    

 Престолові  -отечеству  

 Та німоті плата.    

 Нехай, брате. — А ми будем    

 Сміяться та плакать.    

 З0 грудня 1844 С.-Петербург