Шевченко  

 СЕСТРІ  

 Минаючи убогі села  

 Понаддніпрянські невеселі,  

 Я думав: — Де ж я прихилюсь?  

 І де подінуся на світі? —  

 І сниться сон мені: дивлюсь,  

 В садочку, квітами повита,  

 На пригорі собі стоїть,  

 Неначе дівчина, хатина.  

 Дніпро геть-геть собі розкинувсь!  

 Сіяє батько та горить!  

 Дивлюсь, у темному садочку,  

 Під вишнею у холодочку,  

 Моя єдиная сестра!  

 Многострадалиця святая! —  

 Неначе в раї спочиває  

 Та з-за широкого Дніпра  

 Мене, небога, виглядає.  

 І їй здається — виринає  

 З-за хвилі човен, доплива...  

 І в хвилі човен порина.  

 — Мій братіку! Моя ти доле! —  

 І ми прокинулися. Ти...  

 На панщині, а я в неволі!..  

 Отак нам довелося йти  

 Ще змалечку колючу ниву!  

 Молися, сестро! будем живі,  

 То бог поможе перейти.  

 20 липня [1859] Черкаси