Шевченко  

 ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ  

 В Путивлі-граді вранці- рано  

 Співає-плаче Ярославна,  

 Як та зозуленька кує,  

 Словами жалю додає.  

 — Полечу, каже, зигзицею,  

 Тією чайкою-вдовицею,  

 Та понад Доном полечу,  

 Рукав бобровий омочу  

 В ріці Каялі. І на тілі,  

 На княжім білім, помарнілім,  

 Омию кров суху, отру  

 Глибокії, тяжкії рани... —  

 І квилить-плаче Ярославна  

 В Путивлі рано на валу:  

 — Вітрило-вітре мій єдиниі'і!  

 Легкий, крилатий господине!  

 Нащо на дужому крилі  

 На вої любії мої,  

 На князя, ладо моє миле,  

 Ти ханові метаєш стріли?  

 Не мало неба, і землі,  

 І моря синього. На морі  

 Гойдай насади-кораблі.  

 А ти, прелютий... Горе! Горе!  

 Моє веселіє украв,  

 В степу на тирсі розібгав. —  

 Сумує, квилить, плаче рано  

 В Путивлі-граді Ярославна.  

 І каже: — Дужий і старий,  

 Широкий Дніпре, не малий!  

 Пробив єси високі скали,  

 Текучи в землю половчина,  

 Носив єси на байдаках  

 На половчан, на Кобяка  

 Дружину тую Святославлю!..  

 О мій Словутицю преславний!  

 Моє ти ладо принеси,  

 Щоб я постіль весела слала,  

 У море сліз не посилала, —  

 Сльозами моря не долить. —  

 І плаче, плаче Ярославна  

 В Путивлі на валу на брамі.  

 Святеє сонечко зійшло.  

 І каже: — Сонце пресвятеє  

 На землю радість принесло  

 І людям і землі, моєї  

 Туги-нудьги не розвело.  

 Святий, огненний господине!  

 Спалив єси луги, степи,  

 Спалив і князя і дружину,  

 Спали мене на самоті!  

 Або не грій і не світи...  

 Загинув ладо... Я загину!  

 4 червня [1860] С.П.Б.  

 В Путивлі-граді вранці-рано  

 Сумує, плаче Ярославна!  

 — Полечу, рече, зозулею,  

 Понад Дунаєм полечу!  

 Рукав бобряний омочу  

 В ріці Каялі... і омию  

 На княжому дебелім тілі  

 Засохлу кров його... Отру  

 Глибокії на любім ладо рани. —  

 І плаче, плаче Ярославна  

 В Путивлі-городі. Й рече:  

 — Вітрило-вітре, господине!  

 Нащо ти вієши, несеш  

 На легкому крилі своєму  

 Хиновські стріли?  

 14 вересня [1860 С.-Петербург]