***  

 І досі сниться: під горою,  

 Між вербами та над водою,  

 Біленька хаточка. Сидить  

 Неначе й досі сивий дід  

 Коло хатиночки і бавить  

 Хорошеє та кучеряве  

 Своє маленькеє внуча.  

 І досі сниться: вийшла з хати  

 Веселая, сміючись, мати,  

 Цілує діда, і дитя  

 Аж тричі весело цілує,  

 Прийма на руки, і годує,  

 І спать несе. А дід сидить,  

 І усміхається, і стиха  

 Промовить нишком: — Де ж те лихо?  

 Печалі тії, вороги? —  

 І нищечком старий читає,  

 Перехрестившись, «отче наш».  

 Крізь верби сонечко сіяє  

 І тихо гасне. День погас,  

 І все почило. Сивий в хату  

 Й собі пішов опочивати.  

 [Оренбург 1850]