* * *  

 Не нарікаю я на бога,  

 Не нарікаю ні на кого.  

 Я сам собе, дурний, дурю,  

 Та ще й співаючи. Орю  

 Свій переліг — убогу ниву! —  

 Та сію слово. Добрі жнива  

 Колись-то будуть. І дурю!  

 Себе-таки, себе самого,  

 А більше, бачиться, нікого?  

 Орися ж ти, моя ниво,  

 Долом та горою!  

 Та засійся, чорна ниво,  

 Волею ясною!  

 Орися ж ти, розвернися,  

 Полем розстелися!  

 Та посійся добрим житом,  

 Долею полийся!  

 Розвернися ж на всі боки,  

 Ниво-десятино!  

 Та посійся не словами,  

 А розумом, ниво!  

 Вийдуть люди жито жати...  

 Веселії жнива!..  

 Розвернися ж, розстелися ж,  

 Убогая ниво!!!  

 Чи не дурю себе я знову  

 Своїм химерним добрим словом?  

 Дурю! Бо лучче одурить  

 Себе-таки, себе самого,  

 Ніж з ворогом по правді жить  

 І всує нарікать на бога!  

 5 жовтня [1860 С.-Петербург]