Т. Шевченко  

 * * *  

 Не гріє сонце на чужині,  

 А дома надто вже пекло.  

 Мені не весело було  

 Й на нашій славній Україні.  

 Ніхто любив мене, вітав,  

 І я хилився ні до кого,  

 Блукав собі, молився богу,  

 Та люте панство проклинав,  

 І згадував літа лихії,   

 Погані, давнії літа:  

 Тоді повісили Христа —  

 Й тепер не втік би син Марії!  

 Ніде не весело мені,  

 Та, мабуть, весело й не буде  

 І на Украйні, добрі люди,  

 Отже таки й на чужині.  

 Хотілося б... та й то для того,  

 Щоб не робили москалі  

 Труни із дерева чужого,  

 Або хоч крихотку землі  

 Із-за Дніпра мого святого  

 Святії вітри принесли,  

 Та й більш нічого. Так-то, люди,  

 Хотілося б... Та що й гадать...  

 Нащо вже й бога турбувать,  

 Коли по-нашому не буде.  

 [Орська кріпость  

 1847]