Я не знаю - є
Що ще більш таємне
Як це співуче слово -
Океан.
Скільки людей-героїв
В твої простори впивалося -
Скільки надій ламалося
Крізь туман.
Скільки народів твоїми водами -
Крізь піну невірних хвиль -
Змагалося з бурями й непогодами
Проклинало могутній
Штиль.
Скільки губів безгучно зціпилось
В бажанні непевних ран
І проклинало - й благословляло
В шепоті:
Океан.
І я - закоханий - я наче мрію -
Прагну хвилинами найгостріших стум
До тебе - в обрій - приходь - зогрію
І душа повна невиразних
Ран.
Що це мені й сьогодні вдарило -
За колом полярним - барабан?
Серце в мені клично захмарило -
Океан -
Океан!