***
Йшли за мною три жінки.
І чорняві всі троє.
Лем я білий, як голуб.
Лем я сивий, як сніг.
Кожна несла за мною
Дитинча в сповиткові.
Лем я дав собі раду.
Лем лишив їх усіх.
Йшли за мною три смутки.
Три підгірські трембіти.
Лем я взяв собі скрипку.
Лем направив струну.
Розридалися гори,
Же ми' довго тужити.
Лем я дав собі раду.
Лем замовив труну.
Йшли за мною три вітри.
Усі троє холодні.
Лем я взяв їх за дружок,
Лем повів їх у дім.
Рознесли ми' хатину
По стеблині-колоді.
Лем я дав собі раду.
Лем пустив все на дим.
***
Забуваєш міста. Забуваєш обличчя і звуки.
В переходах підземних лишаєш осінню хандру.
Нім зачати слова - зачинаєш мелодію муки.
Нім пробачити осінь - прощаєш образу стару.
Наче щось в цім звучанні нагадує вітер у брамі.
Він щоранку з душі вимітає ілюзій сміття.
На слизьких тротуарах - схиблені старці у рам'ї,
Що страждають на щастя і трохи на серцебиття.
Поміж колій трамвайних - дихання мокрого листя.
Віриш в кожне пришестя холодних сезонних дощів.
Залишаючи місто, втрачаєш мелодію чисту,
Що сідає на брук по цератових дзвонах плащів. |
