Балада про лови

(із чотирьох сонетів)

 1.

 Ми бавимося в лови . Ніч і біг.

 Стрибає серце, втоплене в горлянці.

 Я лань. Я тихо падаю на сніг.

 Тепер кружляй понаді мною в танці.

 Я підставляю груди під ножа -

 Блакитна жилка дрібно затремтіла.

 Ти тільки не кажи, що я чужа

 Твоєму духу і твоєму тілу.

 Я вибираю лови. Хруст підкови.

 Мовчання. Ніч. Спинився дикий біг.

 І ти вже мій, без руху і без мови,

 Без погляду. Кричать з просоння сови,

 І ти до мене падаєш у сніг.

 Чи не на те я вибираю лови?

 2.

 Ти вибрав мене. Я змагалась. Я дряпала спину

 І руки твої невмолимі. Ти вибрав мене.

 Ти люто мене поборов. І пішов. І покинув.

 І зорі втішали - минеться, усе промине.

 Та ні, не минулось. Ти знов повернувся і стріли

 Приніс на плечі. Я вечерю зварила тобі.

 Я стала тобі тятивою. І випнулось тіло

 Заламаним луком. Ми знову зійшлись в боротьбі.

 Втікали дерева. Волало розгойдане небо.

 Із вуст наших тьмяних зривалися крики птахів.

 І очі мої все вдивлялись благанно у тебе.

 Ти вибрав мене? О, які твої стріли терпкі.

 Не треба ламати свій лук. Я благаю, не треба.

 Так солодко ранить. А зорі над нами які...

 3.

 Нас вони не знайдуть. Я підкину у вогнище хмизу.

 Лиже полум'я наші знеможені зніжені сни.

 Поміж члоних дерев дим клубочиться мляво і сизо.

 Ти всміхнувся вві сні. Нас тепер не піймають вони.

 Я не лань, я не птах. Ти не вовк, не хижак - ми, як діти.

 Пригортаємось тісно і тихнемо в мареві мрій.

 Я вогонь стережу, щоб він міг нас до ранку зігріти.

 Спи, мій князю ясний, спи, знеможений обранцю мій.

 Завтра, може, на нас ще жахніші готуються лови.

 Та дарма. Я тебе проведу попри пастки й сильця.

 Поки сурми різкі не розітнуть це світло ранкове,

 Поки серце твоє не зірветься на поклик гінця.

 Я тобі цілуватиму очі й розкрилені брови.

 Я зцілую повільний світанок із твого лиця.

 4.

 Збиралися тихо і швидко. Вже ранок. Ти знав -

 Це день наш останній. Ми міцно побрались за руки

 І рушили в прірву туману. За нами лунав

 Розбурханий гавкіт. І пострілів здавлені звуки.

 Ми вибрали лови. А, може, то нас прирекли

 На втечу всередині пастки? То нащо ж тікати?

 На наших обличчях духмяні краплини смоли,

 І ти починаєш з обіймів моїх вислизати.

 Куди ти? Вже ранок. Я знаю, ми вийдемо, ми

 Ще матимем сина. О звидки тягар цей у тілі?

 Ти важко мене до землі приминаєш грудьми.

 Я хочу тебе обійняти - а руки безсилі.

 І нас обіймає теман обважнілий крильми.

 Втікають дерева, такі нерозтрачено-білі.