ЗНАЙОМСТВО

Сергійко сидів на лавці перед спальним корпусом і гадав, чим би зайнятися. Звичайно, не завадило б зараз викупатися, проте бігти одному до річки не хотілося, а в душову не дістанешся — там працював слюсар дядько Костя. До Сергійка долітали удари молотка по залізу, плюскіт води, що лилася з крана.

Згодом тьотя Клава ударила в дзвона. То означало, що пора приймати ліки. Сергійко дістав з кишені пляшечку, витрусив з неї таблетку. Таблетка несподівано прослизнула між пальців і покотилася по доріжці. Довелося закинути її подалі в кущі, аби вона нікому, особливо тьоті Клаві, не мозолила очей,

— Ось тепер все гаразд,— долинув з душової голос дядька Костя. Бряжчання припинилося, вода перестала плюскотіти,— мабуть, слюсар закрив крани і пішов.

«Піти почитати, чи що»,— знічев'я подумав Сергійко. І в ту мить у нього за спиною, в бузкових кущах, почувся шепіт:

— Сергійку!

Сергійко прислухався. Тоді обійшов лавку, розсунув гілки і ледь не скрикнув від здивування. На землі, за кущами, скрючився дивний чужинець. Той самий, що промайнув за вікном того дощового вечора. Кудлатий, немов ведмежа, темне обличчя, ріжки...

Чужинець тримався за горло, мовби захищав його від чиїхось невидимих пазурів, і не зводив з хлопчика палаючих очей.

«Може, якийсь жартівник з драматичного гуртка»,— подумав Сергійко і запитав:

— Ти на репетицію не запізнишся?

— На яку репе...— затнувся чужинець і тут же застогнав: — Ой-ой... Води...

І в тому голосі звучав такий непідробний біль, що його годі було зобразити навіть славетному акторові.

«Не інакше, як у нього сонячний удар»,— подумав Сергійко. Він озирнувся, аби покликати когось на допомогу. І тут його погляд зупинився на відчиненому вікні душової.

— Лізь сюди,— скомандував він. Та в чужинця вже не вистачало сил, аби самому вибратися на підвіконня, і Сергійко підсадив його. Чужинець виявився досить-таки важким, та й на зріст він був не набагато нижчий від Сергійка.

— Немає тут води,— озираючись, сказав чужинець.

— Як це немає?

Сергійко стрибком вибрався на підвіконня, тоді зіскочив на підлогу і відкрив кран.

— Ось бач...

Доказати Сергійко не встиг. Начебто вихор пролетів повз нього, Сергійка аж до стіни відкинуло. А дивна істота вже стояла під душем. Вона підставляла під пружні струмені свої кошлаті плечі, закидала голову догори і жадібно пила воду... І тут Сергійко побачив таке, від чого у нього на голові заворушилося волосся. Ніг у чужинця не було. Замість них були чорні копитця...