ВІД КОГО ПІШЛА ЛЮДИНА

На рудій купині сиділа стара Квакуша, яку в затоні називали Премудрою. Навколо неї збиралися в тісний гурт внуки і правнуки. Так вже повелося, що кожного чудового ранку навколо своєї бабусі Квакуші збиралися численні нащадки. В цей час Квакуша полюбляла розповідати всілякі історії з свого довгого життя. Ще б пак! Мало того, що старі жаби казали, буцімто Квакуша у юності була писаною красунею, так ще й розум у неї був дай боже кожній жабі. Лиху людину вона чула за сто стрибків, вміла, як ніхто, розпізнавати погоду. А про те, скільки разів їй вдавалося обвести навколо задньої лапи довготелесу Чаплю чи підступного вужа, про це в затоні ходили цілі легенди...

Квакуша Премудра кілька разів проквакшлялася і почала:

— То ж слухайте, любі, яку історію я зараз розповім. Якось сиділа я на купині, отак, як і тепер. Аж гульк — просто переді мною вгрузла у багнюку срібляста стріла. Озираюся, аж тут...

Квакуша замовкла. Вона вловила якийсь далекий тупіт, що з кожною хвилиною наближався.

— Потім докажу,— квапливо квакнула вона.— А зараз ховайтеся.

Квакуша описала в повітрі широку дугу і першою бебехнулася в воду.

Численні нащадки заплюскотіли услід за своєю бабунею.

А через якусь хвилю на березі зупинилися двійко хлопців.

— Ну як, Сірий, подобається тобі це місце? — запитав один з них.— Я тут думаю проводити репетиції казки про Балду. Той, кого назвали Сірим, занурив у воду ногу.

— Тепла,— сказав він.— Скупаємося, Вітю?

Неподалік від хлопців схилилася над плесом старезна верба. Одна з її гілок витяглася далеко над затоном і це одразу ж відзначив Вітько.

— Чим не трамплін для стрибків у воду? — вигукнув він і поліз на вербу.— Цур, я перший стрибатиму!

Сергійко подивився на коріння старого дерева. Воно було геть підмите водою. Недовго, мабуть, лишилося жити цій вербі.

«Не завадило б закріпити його,— подумав він.— Огородити. присипати землею. І тоді верба ще сто років простоїть».

Його дідусь жив у селі. 1 Сергійко, коли приїздив до нього у гості, з задоволенням копався у садку.

А Вітько вже стояв на гілці.

— Дивись, як я стрибну. Ластівкою, зрозумів? Проте ластівка Вітькові не вдалася. Він ляснувся об воду животом. Точнісінько так, як це тільки-но зробила Квакуша.

Коли гулка луна після Вітькового приводнення вляглася, Квакуша запитала своїх нащадків:

— Тепер вам зрозуміло, від кого походить людина? Жабенята засоромлено перезирнулися. Вони про це не знали.

— Ех, ви! Людина походить від земноводних. А земноводні це ми з вами. Отже, людина походить від нас.

— Від нас?—здивувалося найменше жабенятко.—Чому від нас?

— Хіба ти не бачиш, як стрибнув цеп хлопець? Він стрибнув точнісінько так, як стрибаємо ми, земноводні! Невдалий стрибок Вітька не засмутив.

— А ще я добре плаваю, — саказав він, коли виліз з води.— У мене дядько знаєш хто? Моряк далекого плавання. То він показав один спосіб. Батерфляй називається. А ти яким стилем плаваєш?

— Вільним,— сказав Сергійко.

Вітько зрадів. От зараз він покаже, як треба плавати! Подумаєш, вільний стиль. Все одно, що ніякого. А тут така шикарна назва — батерфляй!

— Давай наввипередки,— сказав він. І, не чекаючи згоди, провів на березі товсту риску. Зачекав, коли Сергійко стане поруч і вигукнув:

— Один, два, три!

І одразу ж безнадійно відстав. Стиль з такою шикарною назвою йому не допоміг. До того ж з'явилися водорості і пливти було важко. Проте повертати назад ніхто не збирався і плавці нищили під собою буро-зеленаву рівнину. За ними залишалася доріжка з купами вирваних водоростей.