СУХОДИХ

Після вигнання Омаші господар затону занеміг. Щоправда, донька оселилася не так далеко, в сусідній річечці, і Барбула пообіцяв, що коли вона виправиться, то може повернутися назад. І все ж він страшенно сумував за дочкою, хоча й був переконаний, що інакше вчинити не міг.

Господар затону повільно плив над дном річки і бурчав на весь світ: на мальків, що вічно плутаються під ногами, на мулисте дно, на сонце, яке почало пізно сходити, зате рано вкладатися. Барбула збирався було побурчати і на самого себе, коли раптом йому на очі потрапив Бухтиків будиночок. Барбула завмер: схоже, що в ньому творяться якісь незвичайні речі, бо з вікон і дверей раз по раз вилітали тисячі повітряних бульбашок.

Поганого настрою як не бувало. Натомість Барбулою оволоділа здорова цікавість. 1 вона була настільки здоровою, що поважний господар затону, ніби якийсь хлопчисько, перебрався через огорожу і зазирнув у вікно.

Відомий винахідник сидів на колоді посеред кімнати і тримав у роті одразу дві гнучкі трубки. В одну трубку він вдихав, а в іншу видихав. Вдихав і видихав. Видихав і вдихав. І обличчя його сяяло від задоволення. А трубки тяглися із скриньки, що була прилаштова на на Бухтиковій спині.

— Що тут робиться? — поцікавився Барбула.— І чого ти сяєш, як майська ружа? Може, чимось допомогти?

Бухтик вийняв трубки з рота. Потім зняв скриньку і поклав її на коліна. Лише тоді поглянув на батька і сказав:

— Нічим ти мені вже не допоможеш. Я й без тебе справився. Правда, допомагали мені Сергійко і дядя Костя...

— То що ж воно таке? Бухтик хитро примружив очі.

— Невже не здогадуєшся?

— Кг-мм... На щось ніби схоже,— невпевнено відказав Барбула і почав розглядати останній винахід свого сина. Винахід і справді був на щось схожий. Трубки були схожі на звичайні гумові трубки, скринька теж не відрізнялася від тих, що їх Барбула інколи знаходив у річці.

— Пам'ятаєш, як ти просив мене щось змайструвати? — підказав Бухтик.— Оце воно і є.

У Барбули навіть подих перехопило.

— Невже суходих? От спасибі! От тільки... чи безпечний він, чи надійний?

— Атож. Як і все, що я змайстрував.

— Саме це мене і хвилює,— зауважив Барбула.— Ти майструєш, я страждаю.

— Та ти що— не віриш? — образився Бухтик.— Ану, гайда на берег!

Вони рушили до верболозу. Дорогою Барбула раз по раз поглядав на небо і занепокоєно похитував головою: на ньому не було ані хмарини. В такі дні навіть носа не потикав з води. — Ми що—ходитимемо по суходолу?—недовірливо запитав Барбула.— Поглянь-но лише, як припікає сонце! - Мене це не турбує,— відказав Бухтик і підніс трубку до рота. Тоді припасував скриньку і рішуче вийшов з води. Господар затону отетеріло стежив за синовими діями. Невже можна без шкоди для здоров'я прогулюватися в отаку спеку? Та будь-який водяник одразу ж відкинув би копита... А Бухтикові хоч ¦би що— прогулюється, ніби в себе в затоні. — Агов, Бухтику! Ти хоча б совість мав! — врешті не витримав батько.— Може, я теж хочу спробувати! Бухтик не заперечував. Він шувбовснув у воду і скинув з себе спорядження. Потім замінив воду у скриньці і припасував пристрій на батьковій спині. Після всього відступив на кілька кроків, оглянув з голови до ніг і похитав головою.

- Мабуть, ця скринька тобі замала,— зауважив він. — Тобі швидше підійде цистерна. Чи хоча б бочка. Та для початку, гадаю, згодиться й таке.

Підбадьорений цими словами, Барбула вийшов на берег і ступив один крок. Затим —другий, десятий...

«Пече,—подумав він.—Все ж терпіти можна. Головне—я дихаю на суходолі!»

Двадцятий крок, тридцятий...

Зненацька Барбула зупинився, відчайдушне замахав руками і рвонув до рятівного затону.

— Ти чого?— запитав Бухтик.— Злякався так? Барбула не відповів. Він виштовхнув трубку з рота і пожадливо ковтав воду.

— Коли б то лише злякався,— прийшовши до тями, почав він.— Коли б то тільки це! Я ледь не задихнувся, от що! Бухтик став метушливо ритися в суходиху.

— Не може бути,— бубонів він.— Принцип дії провірено... Зараз дізнаємося... Напевне, щось тралилося з подачею води... Ага, ось воно що! — і Бухтик помахав перед батьком носом жмутком водоростей.— Все ясно — це вони забили трубку. Треба встановити фільтр. Такий, як у колодязі дядька Костя.

Барбула взяв жмут водоростей, пом'яв їх у долонях. Навіть для чогось понюхав.

— Фільтр, кажеш... А чи не краще набирати у скриньку лише чисту воду?

Бухтик витріщився на батька.

— Ай справді... Можна брати воду на чистоводах... Та ти, батьку, виявляється, міг би й сам стати винахідником!

— Таке скажеш,— ніяковіючи, усміхнувся Барбула. А про себе подумав, що стати винахідником не так вже й важко. Варто лише зрозуміти, що до чого.