СПІВОМОВКИ
Невеликий обсягом сюжетний вірш гумористично-сатиричного змісту називається співомовкою. Цей жанр ліро-епесу виник на основі віршової обробки народних анекдотів, казок, приказок. Особливості змісту й композиції, характерні для народних анекдотів, бачимо й у співомовках : тут описується якийсь один комічний або трагікомічний випадок; подія зображується стисло, розвивається динамічно; розв'язка несподівана, часом — вражаюча; основних дійових осіб — одна-дві; твір завершується, як правило, гострим, дотепним висловом.
Подібні твори писали українські поети (Л. Боровиковський, Є. Гребінка) ще в першій половині XIX ст., але спеціальної назви їм тоді не давали. Остаточно визначився і утвердився цей жанр у творчості
С. Руданського. Термін «співомовки» поет створив шляхом сполучення двох слів: Співа (Муза) та мовити. Таку назву мали три рукописні книжки, підготовлені ним, очевидно, для друку, — «Співомовки козака Вінка Руданського», які не вийшли в світ чи то через цензурні заборони, чи то за браком коштів у автора для їх видання. У цих книжках — ліричні вірші, балади (небилиці), казки, байки, переклади. Отже, сам Руданський терміну «співомовки» надавав значення літературного роду, розуміючи під ним лірику та ліро-епос у цілому. І. Франко, який збирав розпорошені в рукописних списках твори поета і досліджував їх, застосовував назву «співомовки» тільки до одного жанру, за яким вона й закріпилася.
Співомовки Руданського мали значний вплив на сатирично-гумористичну творчість таких видатних майстрів художнього слова нової літератури, як І. Франко, Леся Українка, В. Самійленко та інші. Кращі традиції творчості «незрівнянного анекдотиста» успадковані й сучасною літературою: всі наші гумористи й сатирики зазнали певного впливу співомовок Руданського, особливо в період «учнівства», «проби пера». Такі твори є в доробку А. Крижанівського, П. Глазового та ін.