Над     колискою    

 Спи, дитя моє, ти життя моє!   

 Спи, дитя моє красне!   

 Поки сонечко не запалиться,   

 Поки місяць не згасне!..  

 А я, бідная, над колискою   

 Цілу ніч не здрімаю,   

 Про життя твоє нещасливеє   

 Тобі пісню співаю.  

 Спи, дитя моє, ти життя моє!   

 Тільки щастя і долі!   

 Будеш цілий вік, як той чорний віл,   

 У ярмі та неволі!  

 Тільки губонька залепечеться,  

 Слаба ніженька стане,   

 Слаба рученька перехреститься,—   

 Твоє горе настане!  

 Не підеш з дітьми, не побавишся   

 На пуховім пісочку,   

 Не прийдеш у сад, не положишся,   

 Не заснеш в холодочку!..  

 Не з дітьми підеш,— панську череду   

 Поженеш ти на поле!..   

 Не пісок м'який,— стерня острая   

 Босі ноги наколе!..  

 І від сонечка не сховаєшся   

 За відорану скибу;  

 Зав'ялить тебе в полі сонечко,   

 Як ту в'ялую рибу!..  

 І не раз сльоза із очей спаде   

 На запалені груди,—    

 І сльозу твою тільки бог їден   

 З неба видіти буде!  

 Станеш хлопцем ти, станеш парубком,   

 Тобі все їдна доля:  

 Череда пройде, найде панщина —   

 Їдна й тая ж неволя.  

 І що божий день осавула йде:  

 Ти вставай до роботи!..  

 Ти вставай, роби від неділеньки  

 До самої суботи...  

 І що божий день будеш досвіта   

 До роботи вставати;  

 Свою силоньку ні собі, ш мні,   

 А панам виробляти.  

 А там панові не вподобався,   

 Писарині якому,—   

 Ноги здибають , руки сплутають   

 І звезуть до прийому.  

 Станеш голий ти у «присутствії»,   

 Як родила тя мати...   

 І зачнуть тебе пани з дохтором,   

 Мов коня, оглядати...  

 І забриють лоб — і до церкви враз,   

 Там присягу прикажуть;  

 У мундир вберуть, оружжя дадуть,   

 Світ навіки зав'яжуть.  

 Поженуть тебе в чужу сторону,   

 І зачнуть муштрувати,   

 І приказ дадуть — мову рідную   

 На чужую зламати...