Бути німим, безпристрасним,
як завжди зачинені двері.
Бути забутим, як стара статуя в маленькім місті.
Знати кохання каменя лиш,
непрозоре каменя серце,
і в чорно-білих світлотінях бачити світ.
Забагато зеленого, забагато кармінно-рожевого.
Синьодугасті тіні безпощадно тебе обняли.
Забагато нюансів: кохання, бажання,
страждання,—
закрили життя вони мрякою сумів та втіх.
Шукати лиш суть, лиш обрій буття шукати —
суть буття.
Відчувати простір: літ чорних птахів далеко,
відчувати час: чіткі рисунки в чорних печерах,
і абсолютним вітром розуміти свій день, поете.