СОЛОВ'ЯМ УКРАЇНИ  

 В розлуці а вами, солов'ї Вкраїни,  

 Так ниє серце, що аж сміх бере  

 З самого себе. Хоч воно й старе,  

 А в рідний край, як в юність давню, лине.  

 Дива Версаля, Лувру красота  

 Та й Ейфелева башта не поможе.  

 Воно, звичайно, гостеві негоже  

 В Парижі думать про свої міста,  

 Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,  

 Про Голосіївський веселий гай,—  

 Булонський ліс, поете, споглядай,  

 Подібний i до раю, і до виру!  

 Тут люди приязні. Навкруг рясні  

 Стоять сади, платани і каштани,  

 Та шелест верб у пам'яті не тане,  

 Вія ще чутніший тут, на чужині.  

 Ти груди краєш поглядом дитини,  

 Печеш і мучиш, рідний краю мій,  

 П'яниш, як жоден на землі напій...  

 Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!  

 29 травня і 957 р Париж