ХУДОЖНИК

Миколі Балсанові

Густими барвами земними

Він звеселяє полотно,

І чим рясніш воно цвістиме,

Тим довше житиме воно.

 Не кожну фарбу, що потрапить

Йому під руку, він бере,

Життя не кожний марний клапоть,—

Лиш те з життя, що  не умре!

Але буває, що в дрібниці

У сонця відсвіті легкім

Велике сяєво таїться,

Як в іскрі — блискавка і грім.

Листка осіннє опадання,

Повита інеєм трава,—

Вість про весняне розцвітання,

Розгадка давнього нова!         

Та найпишніше там цвітіння,

Найвище серце там зліта,

Де рух, де дія, де горіння,

Чуттів і мислей повнота.

Тому він з пристрастю такою

Малює море без країв,

Часи не сну, а неспокою,

Великих Партії сивів.

Він пильний, сміливий, стоокий,

Ніщо від нього не втече,

Минулі і майбутні роки

Він підіймає на плече.      

Він — труд, він — гнів, він — спів любові,

Він там, де люди й боротьба,

Він — братній усміх юнакові,

Він — меч повсталого раба.

І ми читаємо з картини:            

Яке глибоке щастя — жить,

Буть гідним імені людини,

Народу й людськості служить!

12 жовтня 1954 р