КОНІ

 Води папившися з ясного джерела,  

 Вертаються воии під поклики пастуші,  

 І хитро щуляться у перволітків уші...  

 Хвилина — і табун мов буря понесла.  

 А вечір глибшає. Рожево-сиза мла  

 Оповиває стен, людські голубить душі,  

 І хмарки плямами розбризканої туші  

 Стають на обрії, подібному до скла.  

 І от, натомлені, притихлою ходою  

 Вони вертаються. Лиш кілька стригунців  

 Не хочуть ні вівза, ні сну, ні супокою.  

 Старого пастуха бере і сміх, і гнів:  

 Ну, сказано — малі! Усе б то їм брикати!..  

 А легіт пестить їх, немов ласкава маги.  

 26 лютого 1928 p