НА ВІДКРИТТЯ МУЗЕЮ ШЕВЧЕНКА    

 Хоч би малесеньку хатину  

 Він мріяв мати над Дніпром,  

 Щоб у вечірнюю годину  

 Животворить своїм пером  

 Народну душу, закликати  

 Громадою обух сталить.  

 Та не діждавсь він тої хати,  

 Священний прах його лежить  

 На березі Дніпра-Славути.  

 Але воздвиг народ розкутий  

 Не вбогу хатку — світлий дім,  

 Щоб перед іменем твоїм  

 Чоло схилити святобливо,  

 Щоб діл твоїх незгасне диво  

 Явити світові всьому.  

 Минулого розбивши тьму,  

 Стоїть Кобзар перед очима;  

 Його тяжка й велична путь,  

 Що нам ніколи не забуть,  

 У даль простерлася видима.  

 Так, ти живеш у наші дні,  

 Ти з нами в праці і в борні.  

 Ти з нами йдеш до сонця сходу,  

 Ти, правди й вольності пророк,  

 Приймаєш росяний вінок        ,  

 Із рук радянського народу.  

 1949