(Уривок)
ВСІХ СЛОВЕНОРОСІЙСЬКИХ СТРАН КНЯЗЬ І ПОВЕЛИТЕЛЬ, ОТ НЕВІРІЯ ТЬМИ BO ВЕЛИКИЙ світ ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ духом святим ПРИВЕДЕН в літо от РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА 988; нині ЖЕ В ПРЕСЛАВНОЙ АКАДЕМІЇ МОГИЛО-МАЗЕПОВІАНСЬКОЙ КІЄВСЬКОЙ, ПРИВІТСТВУЮЩОЙ ЯСНЕВЕЛЬМОЖНОГО ЄГО ЦАРСЬКОГО ПРЕСВІТЛОГО ВЕЛИЧЕСТВА ВОЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ОБОІХ СТРАН ДНІПРА. ГЕТЬМАНА І СЛАВНОГО ЧИНУ СВЯТОГО АНДРЕЯ-АПОСТОЛА, КАВАЛЕРА ІОАННА МАЗЕПИ, ПРЕВЕЛИКОГО СВОЄГО КТИТОРА, НА ПОЗОР РОСІЙСЬКОМУ РОДУ ОТ БЛАГОРОДНИХ РОСІЙСЬКИХ СИНОВ, ДОБРІ ЗДЄ ВОСПИТУЄМИХ, ДІЙСТВІЄМ. ЄЖЕ ОТ ПОЕТОВ НАРИЦАЄТСЯ ТРАГЕДОКОМЕДІЯ, ЛІТА ГОСПОДНЯ 1705, ИЮЛЯ 3 дня, ПОКАЗАННИЙ.
ПРОЛОГ К СЛИШАТЕЛЕМ
Служаше обичному уставу, в академії нашой от літ многих хранимому, се і ми, аще і посліднійшії, недозрілі плоди трудов наших на позор вам производим, великоіменитіє і благороднії слишателіє! А яко не іно что, токмо повість о обращенії к Христу рівноапостольного князя нашого Владимира обичним дійствієм представити умислихом. Вина бяше, яко то і місту сему прилично і свойственно слишателем мнится бути: приличен дому єсть образ господина; свойственная пам'ять сином отшедшого далече отца своего. Се же і дом Владимиров, се і Владимирова чада, крещенієм святим от него рожденная (что паче всіх ізящніє на тебі является, ясневельможний пане, ктиторе і добродію наш, ему же і строеніє сего отчества Влади-мирового по царю от Бога врученно єсть, і Владимировими ідяй ревними ему п об ідами, равною в Росії ікономіею, лице его, яко отчеськоє син, на тебі показуєш). Убо сего ізображеніє прийми от нас, яко того ж великий наслідник, вмісто привітствія. Зри себе самого в Владимир!, зри в позорі сем, аки в зерцалі, твою храбрость, твою слану, твоей любви союз з монаршим серцем, твоє істинноє благолюбіє, твою іскренную к православной апостольской единой католичеськой мірі нашой ревность і усердіє.
Дія І
Хор
А н д р і й-апостол з янголами
Нині день засвітився —
о радість премнога,
День прийшов, що засвітився
для мене від Бога.
Так, це світло, що духом
прислати видимо,
Обіцяв тобі, граде Києве
любимий.
Був у тьмі ти раніше, хоча
перед миром
Світлим ділом преславний,
але ще кумирам
Темним ти покорявся, був
чорний в безвір'ї,
Отож світлом себе ти осяй
невечірнім!
Ти-бо, Русіє, небо у прірвах
підземних!
Гори київськії, отже, збирають
безцінну
Утвар ізвідусюди. Я скрізь
Доброчинну
Красоту бачу, наче вінці
дорогії,
Бісери по всіх горах — це
храми святії.