НЕБО

 Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:  

 Чому я не сокіл, чому не літаю,  

 Чому мені, боже, ти криллів не дав?  

 Я    б землю покинув і в небо злітав!  

 Далеко за хмари, подальше од світу,  

 Шукать собі долі, на горе привіту,  

 І   ласки у зірок, у сонця просить,  

 У світі їх яснім все горе втопить;  

 Бо долі ще змалу здаюся не любий,  

 Я    наймит у неї, хлопцюга приблудний;  

 Чужий я у долі, чужий у людей:  

 Хіба ж хто кохає нерідних дітей?  

 Кохаюся лихом, привіту не знаю,  

 І   гірко, і марно свій вік коротаю;  

 І   в горі спізнав я, що тільки одна,   —   

 Далекеє небо,   —   моя сторона.  

 І на світі гірко; як стане ще гірше,  

 Я    очі на небо,   —   мені веселіше!  

 І   в думках забуду, що я сирота,  

 І   думка далеко, високо літа.  

 Коли б мені крилля, орлячі ті крилля.  

 Я    землю б покинув, і на новосілля  

 Орлом бистрокрилим у небо польнув,  

 І   в хмарах навіки од світу втонув!