* * *   

 Це неправда, що ми помрем!   

 Ти — земля, а я — твій сіяч.   

 Плуг іде — під його тягарем   

 Ти возрадуйся і не плач.   

 Сокруши свою душу тверду   

 Пестотливою зливою втіх.   

 Я ж і сам, як зернина, впаду   

 Поміж скибами гонів твоїх.   

 Ми небес глибину збагнем,   

 Вище зір піднесем колоски.   

 Ми пшениці незгасним вогнем   

 Пролітатимем крізь віки.