* * *   

 Ти навчаєш ходить легкома   

 Попід хмари навислі   

 І гасити бентежність ума   

 Клоунадою мислі.   

 Не приймаю веселих наук,   

 Що гіркі, мов оливи...   

 Он життя виривається з рук,   

 Як лоша полохливе.   

 Он обламаний кущик бузку   

 Виростає, і квітне,   

 І ховав в сльозу боязку   

 Безконеччя блакитне.   

 Он підноситься небо, як жаль,   

 Понад сонця бриндушу,   

 І любові щаслива печаль   

 Переповнює душу.