* * *   

 Твого погляду вітер   

 піднімає з землі моє серце   

 наче кленовий листок   

 і я вже лечу над світом   

 і лоскітно мені від польоту   

 та в мереживі ранку   

 хмари як пір'я крилатого моря   

 проламуються піді мною   

 і я падаю   

 падаю   

 на мене летять полотна   

 колючих стерень   

 дзеркала ставів   

 плетениці стежок   

 отари осіннього лісу   

 леза колій   

 тарелі стадіонів   

 брили будинків   

 і кранів краби   

 де ж білі дзвіниці грудей твоїх   

 щоб я розбитися лагідно міг?