* * *   

 Та мить, яка надходить після болю,   

 Тобою завданого,— ніжна мить...   

 Я все стерплю, я все тобі дозволю —   

 Не бійсь боляще серце надломить.   

 Надламане, воно смачніше буде,   

 Як хліб, що їсться з голоду й злоби;   

 Заходь, як у світлицю, в мої груди   

 І все, що заманеться, там роби.   

 В тій хаті на підлозі, як у пущі,   

 Клади вогонь, пали нужденний рай,   

 Чи, мов зерня з твердої шкаралущі,   

 Розбиту душу з мене видирай.   

 Я відновлюсь, я оживу, кохана,   

 Хоч сто разів од рук твоїх згорю.   

 Благословенна та найглибша рана,   

 Що звільна обертається в зорю!   

 1956