СЕРЦЕ   

 Серце — як птаха на вітрі.   

 Вітер хапає віти   

 Прямо з-під ніг... На чому   

 Ти маєш сісти й забути   

 В крилах палаючу втому?   

 Сядь на солом'яну стріху, —   

 Не бійся, тебе не застрілять   

 Хлопчики із катапульки...   

 Сядь, моє серце, послухай,   

 Хто там у хаті плаче.   

 Не знаєш його? Погано.   

 Ти права не маєш не знати   

 Найменше на світі горе!   

 Ти можеш того не знати,   

 Що сміхом залізо поре.   

 З низького й високого лету,   

 З пальми, з берези, з калини   

 Ти можеш не чути реготу,   

 Та мусиш почути ридання,   

 Та мусиш збагнути ридання   

 Кожнісінької людини!   

 Сядь, моє серце, послухай,   

 Хто там у хаті плаче —   

 Ринешся ти в завірюху,   

 З болю заплачеш само ти,   

 Потім співатимеш з люті,   

 Вихор захочеш збороти,   

 Серце моє ледаче;   

 Наставлять на тебе кліті,   

 Земля заросте багнетами,   

 Як риба лускою.   

 По світі   

 Будеш літати, падати,   

 Не розуміючи, де ти.   

 Крила твої затерпнуть,   

 Скотишся каменем з неба.   

 А дурень шепне з гніздечка:   

 «Так йому й треба!»   

 Та пісня твоя полине   

 З пальми, з берези, з калини!   

 1966