РАБИ    

 Нема в Рабів облич, лишень тіла,—  

 Страшні створіння ці безумислові.  

 Чому ж творець покинув на півслові  

 Свій труд — Рабам не вирізьбив чола?  

 Невже забракло генію тепла,  

 Щоб оживити очі мармурові,  

 В камінні мозки влити світла й крові,  

 Збудити мисль із темного живла?  

 Ні, все в них є: слізьми промиті очі,  

 Думками й потом спалені лоби —  

 Про це говорять руки їх робочі.  

 Я чую ваше дихання, Раби,  

 Закуті в брилах крики боротьби,  

 Як рокотання грому в надрах ночі!    

 1976