ПІШАЧОК  

 Проходять по вулиці мати і син.  

 Син — попереду, мати — позаду.  

 Син, як чорний, нікельований лімузин  

 А мати? А мати схожа на Правду.  

 Хустина, куфайка — жінка з села.  

 Вирізьблені сонцем глибокі зморшки.  

 Руки спрацьовані, чорні, як та смола,  

 Потріскані, наче підгорілі коржики.  

 Синові соромно з матір'ю йти,  

 По столичній вулиці крокувати поруч…  

 Воно, хоч і вміє дві фрази по-англійськи сплести,  

 Воно, хоч з дипломом, та все-таки — покруч!  

 Отак вони йдуть собі, ніби справді чужі.  

 Вона заворожена сином, щаслива.  

 А він як погляне на ті руки-коржі,  

 То чується так, як розчавлена слива.  

 Поглипує мати на сина здаля,  

 Як на Бога, а він осміхається черство.  

 Вона іде бавити чуже немовля,  

 А він на роботу — в міністерство.  

 І слава Господу, що воно — пішачок,  

 Що не має державного автомобіля,  

 Бо мати по вулиці несла б свій мішок,  

 А він проїжджав би десь поблизу, десь біля…