* * *   

 Очі твої, злочинно-гречні,   

 Сліплять, як сонце на екваторі.   

 А слова твої небезпечні —   

 Як набої в палаючій ватрі.   

 Незбагненні, немов азіати,   

 Гріхи твої усміхненолиці.   

 І страшно коло тебе стояти,   

 Як зимою коло криниці.   

 Твоїх пальців холодний подув   

 Зірвав мого серця листик.   

 Страх мій перетворився на подив   

 Рук твоїх — авантюристок.   

 Ти рішуча була, як повстання,   

 Рахувала секунди бою.   

 Кожен раз я казав: це остання,   

 Це остання розмова з тобою.   

 Взяв я з твого солодковластя   

 Поцілунками тіло потяте.   

 Подив мій перетворився на щастя   

 Заколисаного дитяти.   

 Кожен раз я прощався навіки   

 З тобою, улюблена зморо,   

 А ти навіть не розтуляла повіки,   

 Знаючи, що повернуся скоро.   

 1966