ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ   

 На сірий камінь — сірий дощ,   

 І вже блищать дзеркала площ,   

 І вже себе в дзеркалах тих   

 Очима вікон золотих   

 Побачили чепуруни —   

 Будинки львівські; вже вони   

 Почули, як бринить озон   

 І грає ринва-саксофон.   

 І кожен з них — неначе зух,   

 Свій дах — неначе капелюх —   

 Насунув до саміських брів,   

 Щоб він у танці не злетів,   

 А танець буде, от ще мить —   

 І все у колі зашумить,   

 Підуть будинки аркана,    

 Спотіє, як плече, стіна,   

 В пасі залізний трісне шов   

 Під стук гранітних підошов.   

 А там, із замкових узбіч,   

 Іде у центр смаглявка-ніч,   

 І грім за нею аж реве   

 І парасолю неба рве.   

 1965