* * *   

 Коли мені не допоможуть вірші,   

 То вже не допоможуть лікарі.   

 У сни свої благословенні й віщі   

 Я відійду самотньо на зорі.   

 Тоді прийди, кохана, кроком тіні,   

 Та серця ти за тим собі не рви,   

 Що все життя віддав я Батьківщині,   

 Тобі ж — пучок могильної трави.   

 Я знаю, мила, це несправедливо,   

 Та поділить інакше я не міг,   

 Бо й ця трава так само — вічне диво,   

 Як дивина найкращих днів моїх.