* * *   

 За вивіркою золотою   

 Я біг вершинами смерік,   

 Провалювавсь у темну хвою,   

 Як у вогонь, що серце пік.   

 Я обдирався об ялиці,   

 Та знову біг через груні,   

 Мов краплі чорної живиці,   

 Кров запікалась на мені.   

 Я біг, і падав з високості,   

 І піднімався нашвидку,   

 Не відав, чи ламались кості,   

 Чи хмиз тріщав у темнику.   

 Чого вона тікала в пущу   

 Від мене, ніби від хортів,   

 Таж я ту білку проклятущу    

 Лишень погладити хотів!