* * *   

 Живу, як той гірський потік,   

 На спокій — ні хвилини.   

 Іскрюсь від кременя в бігу,   

 Туманюся від глини...   

 Спадаю дзвінко з темних скель   

 У плесо, повне гулу.   

 Від крові пурпурним стаю,   

 А чорним — від намулу.   

 Та відновляється в мені   

 Невигасна й воскресна   

 Мого кохання чистота,   

 Як та блакить небесна.   

 Прояснює в мені любов,   

 Як сонце неминуще,   

 Все, що в моїй душі моє   

 Джерельне і цілюще.