(початок)

Поваблений погожим літнім днем,

далеко я за містом був. З горба

я оглядав місцевість. Віднедавна

закинутий сюди війни вирами,

я полюбити встиг і город, славний

в дієписах отчизни, і горбисту

околицю його, лісів масиви

і лінії спокійні, тихоплинні

долин і дружніх нив, де очі маків

вкропились рясно в натовпи недвижні

колосся спіючого.

А проте

утіхи не несли мені сьогодні

ні течія полів на обрій, де

юга тремтіла, ні вівтарна тиша

горба улюбленого, ані запах

гієратичний чебрецю, що густо

процвів округ: три роки велетенське

убивство лютувало на землі;

суперники всесвітні, два державства

в зухвалій і безприкладній сваволі

звели безоглядно межи собою

війну — і ні блідої тіні права

за ними не було: жадоба влади,

і заздрість на багатства не свої,

і пристрастей наука низькородна

убивства шалові розкрили брами

в широкий світ: неоміренне зіво

щодня, щодня, в невтомності жахливій,

ум потрясаючій, втягало тупо

тіл, муками покорчених, безвладні,

покірні тисячі; по городах

обложених населення вмирало

від голоду і пошестей. Металь,

діставши мертві крила і літати

спромогу, розкидав гримучу смерть

на городи — і їх пишнота давня,

палатами і банями церков

упевнено піднесена до неба,

додолу звалищами опадала

без форми, імени і без обличчя.

У моторошній чорняві ночей

раптово виникаючі руїни

за мить одну, що розривалась ляском

і гуркотом оглушливим, ставали

безладним кладовищем для дітей

і матерів. А на майданах тьмяних,

оточених скелетами домів,

дня другого похмуро височіли

стовпи з повішеними, і тіла

розстріляних бунтівників валялись

під стінами, ще цілими...

Бурун

всезатопляючий, жадний, пекельний

зближався невідхильно до околиць,

ще незаторкнених, квітучих миром,

в яких найшов притулок я дочасний,

і мав перекотитись незабаром

неублаганним потоптом по них...