Лічу я тільки соняшні години.

Коли ж негода тінь похмуру кине

На землю, замикаюсь я в собі

І жду: доконче в синьому гербі

Небес прихильних мій володар стане.

Наземний гостю! Дні твої — прочани

Нехай всякчасно будуть в осяйній

Святині радости! Коли ж прибій

Бушуючих скорбот схиляє плечі,

Коли нема заклять, немає втечі —

Не мучся, друже, що не можеш ти

Скарб часу даного тобі спасти;

Вір: сонце невидиме, таємниче

Для вічних радостей колись покличе.