О, не дивуйсь, що ніч така блакитна...
Що вийдеш ти, то знала ніч оця,
І через те вона така привітна,
Така ясна і ніжна до кінця...
О, не дивуйсь, що пахощі навколо,
Що мов зомлілі, дивляться квітки,
Ця ніч твоє квітчає чоло
І з них тобі одній плете вінки.
О, не дивуйсь,
О, не дивуйсь, що безліч зорь на небі
Що так прозора срібна мла,
Ця ніч ясна вбиралася для тебе,
І срібло це для тебе розлила.
І тільки ти в кімнату підеш з ганку,
Погасне тихо й журно свято скрізь,
А хмарна ніч проплаче аж до ранку
Дощем рясним невтішних сліз…