Раз я взувся в чобітки,

Одягнувся в кожушинку,

Сам запрігся в саночки

І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,

Ледве став ялинку брати,

А на мене зайчик — плиг!

Став ялинку віднімати.

Я — сюди, а він — туди...

«Не віддам, — кричить, — нізащо!

Ти ялинку посади,

А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!

І цяцьками можна гратись:

Порубаєте ліси —

Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,

І ведмеді, і лисиці,

І ворони,і граки,

І розбійниці-синиці».

Страшно стало... «Ой, пусти!

Не держи мене за поли!

Бідний зайчику, прости, —

Я не буду більш ніколи!»

Низько, низько я зігнувсь,

І ще нижче скинув шапку...

Зайчик весело всміхнувсь

І подав сіреньку лапку.